«Глиняна армія»: керівництво Черкаської ОВА намагається оголосити нардепа Войцехівського «ворогом народу» через відстоювання інтересів людей

Тривожна політична буря піднімається на Черкащині навколо протистояння керівника обласної воєнної адміністрації Ігоря Табурця та двох нардепів, які обиралися в області. Початок збуренню поклав відомий своїми публічними емоційними виступами Антон Яценко, нардеп від Уманщини. Щоправда, на його галасливі розбірки на Черкащині вже давно не дуже зважають…  І от нещодавно власні претензії до очільника області висловив обранець від провладної «Слуги народу», нардеп від Золотоніщини Віталій Войцехівський. До речі, Віталій Олександрович, на відміну від того ж Яценка, завжди відзначався стриманістю і толерантністю. Змусили його до публічної дискусії із головою ОВА не власні амбіції, а вимоги виборців, з якими нардеп систематично зустрічається в окрузі і які завалили його проханнями допомогти. А він, як і годиться в подібних випадках, все те систематизував і виклав у депутатському зверненні до Табурця. Однак замість ділової конкретної відповіді сам отримав шквал звинувачень та «листів трудящихся» з вимогою «розібратися» з «неправильним» нардепом, — цілком у дусі сталінських репресій 37-го року. А якщо врахувати, що війна дала обласним адміністраціям повноваження більшовицьких наркомів із повнотою інструментів НКВС, то стає доволі «стрьомно» від такої неприхованої їхньої демонстрації…

Тож – по порядку.

Майже одразу після призначення начальником Черкаської воєнної адміністрації Ігор Табурець поїхав до Умані, де депутати міської ради обирали на сесії нового першого заступника міського голови Ірини Плетньової. У нардепа від цього регіону, Антона Яценка, склалось враження, що вказане голосування було продиктоване і жорстко нав’язане головою ОВА. Раніше практично жодне, навіть незначне, призначення в окрузі Яценка не відбувалось без його згоди, інакше провокувало величезний скандал. Неузгодженість у питанні обрання-призначення такої значної фігури, зрозуміло, викликало ще більш бурхливі емоції та наслідки. Тим паче, що непослух проявила мер Умані, його ставлениця та колишня помічниця. Антон Володимирович обрушився на Табурця, Плетньову та всю владу міста і області із нищівними звинуваченнями в корупції, хабарництві тощо. Однак навіть якщо у них і було зерно істини, манера, в якій в подібних випадках висловлюється Яценко, не дозволяла громадській думці стати на його бік.

Утім, згодом у деяких ЗМІ почала з’являтись інформація, що кидала додаткову тінь на діяльність голови ОВА. Окрім публічного скандалу з бронежилетами, коли СБУ відкрито звинуватила в корупції посадовців адміністрації, почали просочуватись і не публічні підозри: про кришування браконьєрських схем, віджимання техніки і землі під прикриттям допомоги армії, тиск на посадовців усієї області з метою розставити на всі більш-менш значні фінансові потоки своїх людей…

Власне, саме на тиск із ОВА поскаржились посадовці Канівщини та Золотоніщини Войцехівському. І саме з цього приводу він звернувся до Табурця із проханням зустрітись із громадами його округу та обговорити проблеми, відповісти на претензії та знайти конструктивне врегулювання непорозумінь.

«Але ось що вразило найбільше… До того ж, дуже неприємно вразило! Величезна кількість претензій до роботи обласної влади. Не очікував! І усні, і письмові. Зараз, можливо, й здивую, але конкретно скарги на голову Черкаської ОВА Ігоря Табурця. Не хочу нагнітати та робити передчасні висновки, проте, коли чую про тиск на органи місцевого самоврядування,  на голів ОТГ, на бізнес, на ЗМІ,  про (що взагалі нонсенс!) незрозумілий принцип вилучення транспортних засобів для потреб армії маю реагувати», — написав Войцехівський на своїй сторінці у «Фейсбук», виклавши там офіційне звернення, яке направив в ОВА.

До речі, в цьому і полягає одна із головних функцій народного депутата: підтримувати діалог між людьми, що його обрали, і призначеною владною вертикаллю, яка не так сильно залежить від думки місцевого люду, а більше – від політичних пасьянсів у столиці. І особливо важливо підтримувати таких діалог у воєнний час, бо для нашої спільної перемоги важлива довіра між народом та владою, і саме з цією метою у перші дні війни народних депутатів було відряджено працювати в їхні округи. Войцехівський, як і багато інших його колег, сумлінно виконував свій обов’язок тоді, і продовжує зараз, в тому числі і передаючи керівнику ОВА звернення виборців.

Якою мала б бути відповідь обласного керівництва? Здавалося, логічним було б, щоб начальник воєнної адміністрації мав би зустрітись або з людьми, що скаржились на тиск, або хоча б із нардепом, який ці звернення передав. Навіть враховуючи воєнний час і сильну зайнятість очільника області. З огляду на ситуацію — особливо враховуючи воєнний час. Принаймні, першим кроком у пошуку порозуміння була б хоча б якась публічно висловлена думка Табурця. Не відмовка, як від Яценка, типу, не маємо часу на «дурні балачки», а чітка вмотивована позиція. Бо ж і претензія була викладена вмотивовано та конструктивно, а легковажне відмахування від подібних запитань якимись «зайнятостями» і «деструктивом» виглядає непереконливо і підозріло. Бо ж чим, як не цим, має займатись влада: співпрацею із суспільством задля блага держави?

Що ж відбулося натомість? Парад звинувачень самого Войцехівського з боку посадовців та рад різного рівня. Наприклад, Черкаська міська рада зібрала підписи під  відкритим зверненням депутатів до президента України та голови Верховної Ради. І у вказаному документі є формулювання, що народний депутат нібито «поширив безпідставні і голослівні звинувачення, з метою дискредитувати Табурця». Хоча він лише, нагадаємо, звернувся із проханням зустрітися з громадою і дати відповіді на запитання! Навіть власної думки не висловив, хоч, безперечно, як громадянин демократичної країни має на це право, а як нардеп, досвідчений колишній очільник міської громади, — міг би багато чого сказати і порадити.

Пізніше схоже звернення, написане майже під копірку, підтримали і депутати Черкаської обласної ради. Мовляв, звернення Войцехівського має на меті «знищити» репутацію Табурця.

«Співпрацюючи з начальником ЧОВА, ми мали можливість оцінити його роботу, і вважаємо доцільним зазначити, що інформація, наведена у повідомленні, не містить конкретних фактів. За час перебування на посаді Ігор Табурець проявив себе порядною людиною та професійним керівником, який постійно вболіває за проблеми області. В умовах постійної загрози обстрілів збройними формуваннями РФ, Ігорю Табурцю вдається забезпечити життєдіяльність області, в першу чергу комунального господарства та інших соціально значущих сфер, налагодити співпрацю з активом області тощо», – йдеться в тексті звернення.

Мовляв, те, що Табурець ігнорує місцеве самоврядування, тисне на голів ОТГ і взагалі не спілкується із громадськістю, — наклеп і провокація.

Та усі ці колективні звернення «на захист честі і гідності» Табурця самі виглядають, як велика провокація і нищення залишків його іміджу. Бо, як ми писали раніше, в ОВА нині чимало важелів, щоб примусити депутатів підписати що завгодно. Більше, ніж у часи Тулуба-Януковича, коли обранці слали в столицю різні колективні «одобрямси». Та навіть у тих посадовців, які системно будували тоталітаризм із московським присмаком, вистачало розуму не влаштовувати подібних публічних політичних судилищ. Попри все, вони ж таки були політиками, які мали уявлення хоча б про якусь елементарну дипломатію і хоч трохи зважали на суспільство. А коли втратили контроль над власними диктаторськими амбіціями – їх змела народна хвиля…

Ігор Табурець явно не політик і не дипломат. Він людина «воєнщини», і в даному випадку – це не комплімент, бо ми маємо на увазі не факт наявності в нього форми і погонів наших героїчних ЗСУ, а «солдафонське» мислення, яке навіть в армії сьогодні вважається моветоном. У нього не вистачило «заліза», щоб дати відповідь з гідністю, відкрито вийти, і глянувши в очі громаді, відповісти на її запитання. Він сховався за писульками, що підмахувались через страх отримати проблеми з бізнесом, страх бути позбавленими працівників, яким вручать повістки і заберуть на фронт, страх втратити посаду чи владу. Подейкують, що до Войцехівського вже дзвонили і приходили деякі «підписанти» та вибачались, бо їх примусили. А як можна збудувати довіру на страху? Чи може бути сильною така влада? Це питання риторичні, як завжди.

І ось на днях кампанія цькування нардепа перекочувала у столичні ЗМІ, де з’явилися статті про «злодіяння» Войцехівського, як міського голови Золотоноші. До речі, Віталій Олександрович тричі поспіль обирався мером цього славного містечка, при чому із величезною перевагою над конкурентами. У цих публікаціях (не важко зрозуміти, ким замовлених) ті ж уже «нафталінові» аргументи проти Войцехівського, що використовувалися його конкурентами перед кожними місцевими виборами… Уже ж були численні перевірки роботи колишнього міського голови Золотоноші, які закінчувалися великим «пшиком»… Недарма ж партія нашого президента висунула саме Віталія Войцехівського своїм кандидатом на перевиборах по 197 Канівсько-Золотоніському округу у 2021 році. Бо він був беззаперечним фаворитом. І, зрозуміло, він з великою перевагою ті вибори виграв…

Ну, а нині за сталінськими лекалами залишилось ще, щоб до столиці полетіли листи трудових колективів із вимого визнати Войцехівського «ворогом народу» і «державним зрадником». До таких формулювань залишилось всього кілька асоціативних ланцюжків. Бо ж уже звучали словосполучення про те, що Войцехівський «знищує репутацію», «дискредитує», не «називає конкретних фактів». Поміж рядками вже залишили те, що він, як нардеп, мусить відстоювати інтереси громадян, ставити запитання до владців різного рівня і не повинен шукати якісь факти. Він просто формулює суспільний запит до влади. А пошук «конкретних фактів», — то завдання зовсім інших державних структур. Хоча, можливо, саме цього і бояться в Черкаській воєнній адміністрації? Що ті державні структури спрямують свій пильний погляд сюди, на цю глиняну, щоб не сказати «гнилу», армію, і зі швів таки полізуть ті «конкретні факти»? І як наслідок – прощавай посада, яка вкладала в руки такі «можливості» і списувати на війну так багато…

Гнат Полінкевич