Чому Путін назвав ОРДЛО «республіками», і «забув» про автономію Онуфрія –

Чому Путін назвав ОРДЛО «республіками», і «забув» про автономію Онуфрія –

Поряд з озвучуванням традиційної тези про «внутрішньоукраїнський конфлікт на Донбасі», відповідь Путіна на пропозицію Зеленського зустрітися містить іще й цілу низку завуальованих погроз

Чому Путін назвав ОРДЛО республіками, і забув про автономію Онуфрія –

Спілкування російського президента з пресою завжди відбувається в формі запитань і відповідей. Ще з сурковських часів, замість монологів чи повідомлень у стилі «ТАСС уповноважений заявити», Путін імітує «живе і демократичне спілкування». Хоча в тому, що час і суть озвучених питань жорстко модеруються Кремлем, сумнівів немає.

Так сталося і з вчорашньою відповіддю Володимира Путіна на пропозицію Володимира Зеленського стосовно зустрічі «в будь-якій точці українського Донбасу».

На прес-брифінгу очільників Росії та Білорусі журналіст запитав у Путіна, як саме той збирається реагувати на цю пропозицію, і якою є думка Лукашенка стосовно бажання України відмовитися від роботи Тристоронньої контактної групи в Мінську.

Про те, що Путін відмовився від зустрічі на Донбасі, і запропонував Зеленському говорити з ватажками терористів (які вже анонсували свою готовність до переговорів), чули, напевно, вже всі. Що, загалом, і не стало великим сюрпризом — оскільки і позиція «настамнєт», і вимоги до України говорити з керованими з Москви маріонетками були чітко сформульовані й озвучено від самого початку війни на Донбасі. Як, вочевидь, була наперед запланована й обдумана «обмовка» Путіна, який назвав «Л-ДНР» «республіками», прозоро натякнувши на можливість їх визнання Росією. Ще одним натяком на ймовірні дії, спрямовані на визнання Росією сепаратистських анклавів, вочевидь, можна вважати той факт, що в «Єдиній Росії» зараз на повному серйозі обговорюють можливість висування Олександра Бородая в якості кандидата до Держдуми Росії.

Втім, не менш цікаво звучить супровідний текст російського президента, в якому він озвучує звинувачення проти України, не пов’язані прямо із темою Донбасу та переговорів з сепаратистами. Путін заявляє: «Останнім часом чинне керівництво України зробило дуже багато кроків, що руйнують російсько-українські відносини». І далі робить детальний перелік того, що не подобається йому в роботі політичної команди Зеленського. Чи, принаймні, не подобається найбільше. «Це стосується ставлення до Російської православної церкви і спроби її руйнування, по суті. Це стосується ставлення до російської мови і до російськомовних громадян України і до російських громадян, які проживають в Україні», – зазначає російський президент. «Але якщо президент Зеленський хоче почати відновлення цих стосунків, ми будемо це тільки вітати..» – каже він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Ірина Верещук вважає, що тролейбуси їздять на дизельному пальному: "Потрібні електричні"

Стосовно РПЦ — ситуація особливо цікава. Оскільки в Україні її немає. Є тільки очолювана Онуфрієм УПЦ МП, з її дуже формальною автономією. Ієрархи якої роблять все можливе й неможливе, аби потопити вимогу стосовно зміни назви на таку, яка б натякала на підпорядкування Росії. І тут Путін називає «абсолютно незалежну УПЦ» просто частиною РПЦ. Цікаво тільки, чи відважиться його спростувати хтось із ієрархів цієї конфесії — чи скромно «не почують». Особливо прикрим може бути сценарій, за якого Путін називає УПЦ МП частиною РПЦ, а потім пригодовані Росією «праві» організації влаштовують парочку провокацій, ліплячи при тому зручний для Кремля образ «церкви-мучениці». Характерно, що церковне питання в заяві Путіна стоїть навіть перед традиційним «захистом» російських громадян та російськовмовних в Україні.

В цьому місці може виникнути питання — то чи варто було Зеленському затівати всю історію з «відосіком для Путіна», якщо в результаті він — і решта України – отримали не тільки порцію публічних образ з боку Путіна і Лукашенка, але й кілька погроз на додачу?

Напевно, в природі існували й сильніші дипломатичні ходи, ніж той, на який пішла Банкова. Але й публічна демонстрація Путіним бажання не дискутувати, а більш чи менш відверто погрожувати — все це можна розглядати як прийнятний для України результат діяльності Банкової. Який, в свою чергу, призвів до «глибого розчарування» з боку ЄС позицією Росії у переговорах з Україною. Це розчарування, вочевидь, стосується як роботи російської делегації в ТКГ, так і позиції Кремля стосовно можливого діалогу на вищому рівні.

Добавить комментарий

%d такие блоггеры, как: