Розпуск Ради, і дискусійний Разумков: Про що сказав і не сказав віце-спікер Стефанчук
Відповіді на питання «Української правди» про можливу заміну на Стефанчука спікера Ради Дмитра Разумкова, який, за повідомленнями ЗМІ, тримається на дедалі більшій віддалі від орбіт Володимира Зеленського, перший віце-спікер дипломатично обійшов. Мовляв, нинішня посада його повністю задовольняє, «з президентом такої розмови не було», а Разумков – член команди президента, бо «немає підстав вважати, що він планує якийсь проєкт чи… окреме політичне майбутнє».
Водночас Стефанчук не заперечив того, що між Зеленським і Разумковим є «дискусія» і «різні точки зору» на якісь речі, яких він не назвав. Та із відповідей заступника голови парламенту можна зробити висновок, що до остаточного розриву відносин між президентом і спікером поки не дійшло. Принаймні, «зелена» команда утримує видимість єдності, і малоймовірно, що питання звільнення Разумкова з посади голови ВР постане на порядку денному найближчим часом. Це загрожує створити додаткову турбулентність у і без того не надто єдиних лавах «слуг».
Як варіант, про ротацію президії парламенту заговорять на Банковій, аби підштовхнути розпуск Ради, коли (якщо) у команди президента виникне така необхідність. Але знов таки, йдеться не про коротко- і, швидше за все, не про середньострокову перспективу. Та майже напевне десь у глибинах ситуаційних кімнат президентського Офісу такі сценарії проговорюються. Недарма ж у згаданому інтерв’ю Руслан Стефанчук окремо торкнувся підстав для можливого дочасного розпуску Ради дев’ятого скликання. Дипломатично зауваживши, що не 100 відсотків депутатів із монобільшості є національною елітою (цитата: «Слуга народу» – це зріз українського суспільства. Українське суспільство різне, і члени фракції «Слуг народу» абсолютно є різними»), перший віце-спікер наголосив, що хотів би бачити «більше згуртованості при прийнятті окремих рішень, які є необхідні для країни і які прямо випливають з програми президента України».
Мабуть, зараз такої сконцентрованості на задачах президента його фракції не вистачає. Бо далі Стефанчук надіслав чіткий сигнал групам за бізнесово-олігархічними інтересами, які склалися з перших днів існування «Слуги народу» в парламенті. «Фракція жива до тих пір, допоки вона виконує програму президента», — нагадав він, повідомивши, що на старті каденції усі нардепи, які потрапили у владу під зеленим прапором, підписали меморандум, «у якому чітко було зазначено, що ми зобов’язуємося голосувати за всі питання, передбачені програмою президента України і програмою партії». Не виконуєш цю вимогу – складаєш мандат.
Чи можливий розпуск Ради найближчим часом
Пообіцявши тут же прощатися з колегами, яких зловлять «на якихось речах, пов’язаних з корупційною діяльністю», Стефанчук спровокував згадку про виключеного із фракції «слугу»-мажоритарника з Києва Олександра Юрченка, проти якого розслідується справа про хабарництво і який далі працює в парламенті. Важелів для звільнення таких нардепів від вантажу депутатського посвідчення Конституція не передбачає, сказав перший заступник спікера. І далі несподівано озвучив чи не головну сенсацію всієї розмови: назвав причину для розпуску всього парламенту нинішнього скликання «оптом».
Що це за причина, на думку одного з провідних юристів Зеленського? «…в період з грудня по січень, я звісно можу помилятися, бо якраз тоді хворів, Верховна Рада не збиралася більше 30 днів. І це є формальною підставою для таких речей». Звісно, останнє слово щодо строків існування нинішньої Ради – за главою держави: «…буде таке право використано президентом чи ні, я не знаю, тому що я можу виходити з того, що сказав президент – поки робота Верховної Ради буде ефективною, спрямованою на виконання програми президента, Верховна Рада працювати буде». Тобто, це чіткий меседж депутатам із більшості: будете голосувати за потрібні Зеленському закони – досидите до передбаченого Конституцією кінця терміну.
Чи має рацію перший віце-спікер, говорячи про відсутність пленарних засідань ВР під час попередньої, четвертої сесії як про підставу для розпуску Ради? Ст. 90 Основного Закону серед інших підстав для розпуску ВР президентом справді передбачає таке право глави держави у разі, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Ось графік проведених пленарних засідань парламенту за згаданий Стефанчуком період.
На перший погляд, тут дійсно є часовий розрив між «пленарками» більш ніж у місяць. Але це було рішенням самих депутатів – змінити календарний план сесії і провести пленарні тижні 11-15 і 18-22 січня за роботою в комітетах і фракціях. За таку пропозицію 17 грудня 2020 року проголосували 295 обранців. За це рішення Стефанчук не голосував (був відсутній), зате голосували «за» Дмитро Разумков і в числі інших депутатів – 198 «слуг». Мотивом було не тільки бажання провести новорічно-різдвяні свята у комфортній обстановці, а запроваджений урядом у січні локдаун. Але в цей період велася робота в комітетах Ради.
Чи варто тепер Руслану Стефанчуку вдаватися до такого абсурдного аргументу в пошуках заднім числом підстав для розпуску ВР? Можливо, за відсутності більш суттєвих підстав для розпуску Ради цю лякалку можна використати як стимул депутатам працювати краще. Але навряд чи це так працює.
З іншого боку, якщо перший віце озвучує такі версії, варто припустити, що «слугам» відома інформація про наявність на Банковій планів розпустити парламент. Враховуючи, що в парламенті дев’ятого скликання формально існує монобільшість, то не працювала пленарно понад 30 днів саме вона. Тому всі претензії «слуг» — до самих себе.
Та навряд чи президент скористається опцією розпуску з названої Стефанчуком підстави. Мало того, що вона сумнівна з точки зору права, головне — перевибори нічого Банковій не принесуть, окрім додаткових проблем. Це визнає і сам перший віце-голова парламенту, кажучи, що «…навряд чи нова Верховна Рада дозволить настільки ефективно виконувати на законодавчому рівні програму президента, як це можливо зараз».
Розмови про перевибори поки залишаються лише розмовами. Принаймні доки «слуги» хоч в якихось межах контрольовані, а сателіти – різні депутатські групи і фракції – підставляють плече в потрібний момент. Як тільки ситуативні «друзі» в Раді зрозуміють, що плани перевиборів набувають реальних обрисів, вони тут же перестануть підтримувати фракцію чинної влади, як мінімум тому, що мажоритарники, які переважно складають ці групи, не потраплять до нового парламенту, вибори до якого мають відбуватися за партійними списками.
Не обійшов увагою Руслан Стефанчук і головну піарну «фішку» Зеленського останнього періоду – підготовку закону «про олігархів». Туманно згадав, але не розшифрував, про якісь «близько семи параметрів», за якими «зважуватимуть» великих бізнесменів на предмет визнання їх олігархами і застосування санкцій. Яких – теж не сказав, хоч загалом ці критерії давно відомі не лише науковцям-політологам. Тобто ця ідея на Банковій перебуває десь на стадії зародку. Але її вже рекламують як досягнення президента в боротьбі з впливом найбагатших на політичні рішення. Якою насправді є ця боротьба та її результати, можна судити з мовчанки провідних телеканалів (які належать якраз особам, що їх називають олігархами) з приводу системних провалів чинної влади.
Та колись згаданий закон з’явиться, і в ньому точно буде така ознака «олігархічності», як наявність власних медіа і фінансово-промислової групи. А от чи буде серед критеріїв наявність своїх груп усередині парламентських фракцій? Це важливо, враховуючи склад не лише фракції «слуг», а й інших фракцій Ради.
