Повзуча російська окупація Кіровоградщини

Як відомо, спроби зрощування політики, криміналу і бізнесу в Україні не нові й не припиняються ані у мирний час, ані під час революцій, ані під час війни.

Єдине, що в даному процесі вже не викликає подив, то це – його учасники.

Не дивно, що одним з ініціаторів процесу зміцнення симбіозу здавалося б діаметрально протилежних галузей залишається політична партія «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) та її чи не найяскравіші представники з Кіровоградщини.

Не встигла Україна проковтнути дострокове звільнення з-під варти «мисливця на людей», одіозно відомого «бютівця» Кіровоградщини Віктора Лозинського, який, не дивлячись на судимість, здобув «потужну» перемогу на минулорічних виборах до органів місцевого самоврядування, як й інші симпатики цієї політичної сили з напівкримінального середовища навздогін «потягнулися» до владних кабінетів.

Не для всіх кандидатів від БЮТ місцеві вибори відбулися успішно, проте, аби все-ж-таки одержати свій особистий «ласий шматок» з «пирога влади» у Кропівницькому, кримінальники та бізнесмени, які офіційно симпатизують Юлії Тимошенко, взялися «штурмувати» всілякі «запасні входи» та дуже небагатьом відомі таємні дверцята у кабінети губернатора краю, фахового дипломата Андрія Назаренка та голови Кіровоградської облради, колишнього «СБУ-шника» Сергія Шульги.

Одним із таких «штурмовиків» владного Олімпу є Петрушевський Петро Григорович, 59-річний «бізнесмен», який, на думку багатьох односельців, нерідко плутає поняття «бізнес» із «криміналом». Чи варто відзначати, що Петру Григоровичу не вперше політично «перефарбовуватися»: до 2014 року він був «правовірним» членом «Партії регіонів», а потім раптово став прибічником «Батьківщини». Більш того, саме його вважають давнім близьким товаришем переобраного у першому турі мера Гайворона, також «бютівця», Романа Тарасовича Волуйка, за яким також тягнеться ціла кримінальних скандалів, як наприклад, хабарництво.

І все б добре було, тоб-то, «традиційно» для української місцевої еліти, якби не так зване «світове Кропівницьке земляцтво», яке «проросло», ви не повірите, навіть у далекому Мурманську. Не секрет, що Кіровоградщина дала світу багато видатних і талановитих постатей, науковців, державників, справжніх українських патріотів, але патріотизм деяких вихідців з краю виявляється надзвичайно специфічно.

Петро Петрушевський, як відомо, веде бізнес, просуваючи досить широкий спектр продовольчих товарів. Одним з пріоритетних напрямків цього є продаж рибної продукції. Походження цих делікатесів вже не одноразово викликало сумніви в місцевих правоохоронців, проте, вочевидь, щедрість Григоровича у вирішенні питань з контролюючими органами і неперебірливість у методах тиску на слідство й досі роблять свою справу: більшість порушених кримінальних проваджень, у т.ч. за фактами розкрадання майна споживчої кооперації, дивним чином не доживає до судових інстанцій. Однак, наразі не це хотілося б підкреслити.

В даному сенсі пригадується «родинна» особливість БЮТ, бо останнє перебування у владі представників цього політичного об’єднання закінчилося передачею 7 українських обленерго (Херсонобленерго, Кіровоградобленерго, Житомиробленерго, Чернівціобленерго, Рівнеобленерго, до недавнього часу – Київобленерго та Одесаобленерго) в управління віце-спікеру російської Держдуми, нині члену Ради Федерації РФ, заступнику голови Комітета Ради Федерації у міжнародних справах – Олександру Бабакову та його корпорації VS Energy, серед співвласників якої – жодного українця. Проте, це – інша цікава історія.

У даному випадку, на нашу думку, важливо відзначити, що одним з головних «ділових» партнерів пана Петра з Мурманська є колишній кропівничанин Іван Іванович Асауляк, який іще в радянські часи був призваний до лав радянської армії і проходив службу на Північному військово-морському флоті, а згодом, з розпадом СРСР, фактично лишився там, зробивши для тих країв вельми успішну й стрімку бізнесову та політичну кар’єру. А це у тоталітарній Росії, в умовах «закритого» по суті міста, адже, як ми знаємо Мурманськ – чи не найголовніша база стратегічних (атомних) військово-морських сил Росії, практично не могло б відбутися без відповідного «впливу» з боку місцевих силовиків.

На сьогодні, маючи відповідну освіту й досвід муніципального управління самими північними морськими і торгівельними воротами Росії (Мурманськ – прим. ред.) Іван Іванович є одним із найвпливовіших «рибних» олігархів. Група компаній Асауляка включає в себе майже повністю замкнений цикл промислового вилову, переробки та логістики бюджетних сортів риби, а він також є дійсним членом правлячої в РФ партії «Єдина Росія», а також депутатом Ради депутатів м.Мурманська третього скликання.

Продукція підприємств пана Асауляка у вигляді мороженої риби та морепродуктів, як виявилося, постачається не тільки в муніципальні торгівельні мережі Мурманська, Санкт-Петербурга та Москви, є важливим елементом харчового забезпечення збройних сил Росії, але й, завдячуючи Петрушевському, вже понад 16 років успішно постачається до України через підконтрольні останньому комерційні структури.

Навіть ходять чутки, що нещодавно переобраний мер Гайворона пан Волуйко має бути сильно вдячний Петру Григоровичу та його «північним» друзям в особі Івана Івановича за істотне наповнення «неофіційного» виборчого фонду, при цьому вже вдруге.

Не варто мабуть зазначати про відносини Івана Асауляка з співробітниками Адміністрації президента РФ, а також зв’язки у «Білому домі», що на Краснопресненській набережній Москва-ріки. А, зважаючи на те, що ці «пани» ані в особистих, ані в корпоративних фінансових засобах для масштабів Кіровоградщини не обмежені, квапливість Петра Петрушевського у налагодженні контактів з місцевими «Слугами народу» у владі цілком вкладається у звичайну загарбницьку концепцію, яку всіма доступними шляхами намагаються реалізувати у Гайворонському районі. І це не тільки на майже готовому для відкриття вітчизняному ринку землі (близько 221 тис. га на Кіровоградщині оціночною вартістю понад 15 млрд грн.), але й в інших суміжних галузях, як-то розробка родовищ корисних копалин та інше використання українських надр і стратегічних природних ресурсів.

І всьому цьому, нажаль, жодним чином не дає відсіч правоохоронна система України, яка обрала для себе дуже непродуктивну позицію «хати з краю», «піарячись» на розгоні «тарифних майданів», коли «Петрушевськими» готується тотальний «віджим» стратегічної інфраструктури краю.