П’ять картин Тетяни Артюшенко, які ви точно запам’ятаєте

На якій красивій планеті ми живемо! Так багато форм і кольорів, що важко уявити, скільки часу знадобилося б людині, щоб створити хоча б десяту частину тільки зовнішньої структури, не занурюючись у внутрішню будову і механізми існування…

Саме тому, напевно, всі творчі натури, помічаючи цю неймовірну красу і різноманіття, намагаються відтворити маленьку частинку у своїх працях, зосередити увагу глядачів на тій миті, яка викликала вихор емоцій у автора, який захотів поділитися своїм захватом з усіма небайдужими. І у кожній роботі, мабуть, на зворотній стороні невидимими літерами написане запитання: «А ти так само відчуваєш світ, як і я?»

Митцем можна назвати кожну людину, яка створила у своїй уяві свій власний образ і відобразила його власноруч, тож у мить ми самі стаємо творцем реального світу, перетворюючись з маленької піщинки Всесвіту на Творця. Музика, танок, малювання, ліплення, вишивання — всі види творчості — це, начебто, другорядне, неважливе, як нам часто казали в дитинстві, але це та сіль, без якої життя не має яскравого смаку.

Кожний митець має свій власний стиль, улюблену техніку, свої прикмети ходи, за якими він впізнається, коли йде своїм власним творчим шляхом. Мені, як художнику, подобаються всі стилі, захоплююсь багатьма творами майстрів, можу роздивлятися маленькі деталі, не знаючи, скільки часу пройшло. Саме мені подобається у своїх творах змішувати техніки, може це і неправильно з академічної точки зору, але мені важливіше те, що при цьому народжується, а не пункти про те, що я зробила не за методикою.

Часто буває так, що створюєш образ, додаєш декілька крапель, мазків і з’являються образи, яких ти не очікував у своїй роботі, інший сенс. Саме тому мені подобається наносити фарби мастихіном у техніці імпасто, таке розкладання фарб на полотні і палітру важко відтворити спеціально або скопіювати, то наче щось інше малює замість тебе і тоді з’являються інші образи, портрети, горизонти, як, пам’ятаєте, на задній обкладинці зошитів було 3D зображення, і коли тобі вдалося його побачити, ти дивишся тільки на нього, не звертаючи увагу на дріб’язок — мозаїку, з якого складений цей образ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спадок, що оживає через мистецтво

Я не люблю розповідати про «секретики», які містять картини, і часто буває так, що після продажу картини через деякий час телефонує власник і у захваті видихає: «Там дівчина! Я бачу там дівчину, яка грає на фортепіано, отам, між очима кота, прямо на лобі!» Звучить як діагноз, направлення до психлікарні, але фарба сама собою так дивно лягає, що навіть я не завжди знаю таємний сенс на полотні. А може це тому, що власна уява кожного з нас малює власний фільм на телевізорі у рамочці. А найприємніше відчуття виникає тоді, коли замислюється подвійний сенс, проявляєш його і хтось з глядачів бачить його, саме той, який ти намагався донести, хоча тисячі інших споглядають просто малюнок голови коня, а там цілий серіал про душу жінки.

Я знаю, що кожен, хто дивиться на ці роботи, бачить у них щось своє. І це головне – не пояснювати, не давати інструкції, а залишати простір для відчуттів. Якщо картина запам’яталася – значить, вона відгукнулася, стала частиною вас. І для мене це найбільша цінність мистецтва.

У цій картині бачать кремль, корабель, який тоне у крові, міст і тризуб.

А цей диптих згорів під час перепаду напруги при блекауті і був відновлений, і, як кажуть, став ще кращий.

Під час торічного блекауту внаслідок перепадів напруги виникла пожежа, і робочого кабінету, де вони були, не стало 💔 Але картини частково вціліли, ну, принаймні, холсти.