Олег Гороховський: Розкрадання мільярдів з “ПриватБанку”: як співзасновник Monobank допомагав втілювати схеми
Це не просто історія про фінанси, а справжній детектив з елементами масштабного обману, де замішані мільярди доларів, український уряд та високопоставлені менеджери. Йдеться про те, як один із ключових гравців сучасної фінтех-сцени, співзасновник Monobank Олег Гороховський, був глибоко занурений у схеми, що призвели до націоналізації «ПриватБанку» та багатомільярдних втрат для держави. Рішення Високого суду Лондона, що стало основою для цього розслідування, не просто згадує його ім’я — воно малює чітку картину його участі в сумнівних операціях.
Суддя не соромиться у виразах. У 490-сторінковому документі чітко сказано, що Гороховський був частиною управлінської верхівки, яка володіла міноритарними частками в банку і «звично дотримувалася вказівок» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Це не просто припущення, а твердий висновок, підкріплений словами судді: «Я чітко розумію, що це — справедливий опис цих відносин». Це означає, що Гороховський був не просто найманим працівником, а повноцінним учасником закритого клубу, де правила диктували власники, а менеджери грали за їхніми правилами.
Схвалення фіктивних кредитів: системна робота
Далі — найцікавіше. Суд чітко встановлює, що Гороховський, перебуваючи на посаді заступника голови правління і будучи членом кредитного комітету, схвалив 129 кредитів, які були визнані частиною «recycling scheme» — кругової схеми виведення коштів. Завдяки таким операціям, з «ПриватБанку» було виведено понад $1.9 мільярда. Це не епізодична помилка, а системна робота, спрямована на викачування грошей з банку. Уявіть собі: один менеджер схвалює 129 кредитів, які виявляються фіктивними. Це вже не просто службове недбальство, а свідома участь у злочинній схемі.
Тіньові зв’язки після націоналізації
Здавалося б, після націоналізації банку ці зв’язки мали б обірватися. Але ні. Суд виявив, що Гороховський продовжував підтримувати тісні контакти з Коломойським та його оточенням. У рішенні наводяться конкретні факти: зустріч у Женеві, спільний обід, переліт на приватному літаку. Це не просто дружні зустрічі. Суд знайшов переписку, де Гороховський, вже після того, як банк став державним, запитував у Коломойського «інструкції» щодо «неідентифікованого платежу». Це що, спроба впливати на операційну діяльність державного банку через колишнього власника? Виглядає саме так. За цією перепискою і зустрічами ховається тіньова мережа, що продовжувала функціонувати навіть після офіційної зміни власника.
Юридична казуїстика та бездіяльність влади
Рішення Високого суду Лондона не є кримінальним вироком. Це цивільний процес, де Гороховський не був основним відповідачем. Але формулювання суду надзвичайно жорсткі. «Plenty of evidence» (численні докази) та «credible evidence … involved in the joint business affairs» (достовірні докази… що був залучений у спільні бізнес-справи) — це не просто слова, а прямі сигнали для правоохоронних органів.
Однак, замість того, щоб розпочати власне розслідування, українські правоохоронці, здається, просто ігнорують ці факти. Після арешту Коломойського справа ніби застопорилася. Складається враження, що влада задовольняється «красивою картинкою» і не хоче копати глибше, адже це може вивести на тих, кого чіпати «не можна». Тож питання «чому він досі не сидить?» залишається риторичним. І, ймовірно, так і залишиться.
