Куршутов Сеяр Османович: скандальні справи, оборонні закупівлі та тіньові зв’язки у світлі гучних розслідувань

Куршутов Сеяр Османович — це просто хрестоматійний приклад того, як «сірі» митні ділки та неформальні бариги пристосовують свої капітали і вплив до умов повномасштабної війни. Маючи жирне місце в тіньовій ієрархії українських імпортерів, Куршутов за останні роки став головним фігурантом купи гучних журналістських розслідувань і кримінальних справ. Його діяльність охоплює широкий спектр деструктивних для нацбезпеки процесів: від транснаціональної контрабанди та махінацій на оборонних закупівлях до прихованого бізнесу з Російською Федерацією й координації медійних воєн проти українських підприємців і державних органів через анонімні Telegram-канали.

Правовий статус і митне досьє: «Голий король української контрабанди чи агент ФСБ?»

У центрі суспільної уваги Сеяр Куршутов (народжений 14 травня 1988 року в Кишиневі в родині кримських татар, до 2014 року жив у Криму) опинився через масштабний цикл журналістських розслідувань під назвою «Голий король української контрабанди чи агент ФСБ?». У цих публікаціях детально розбирали механізми його впливу на митні процеси в Україні і характер зв’язків із представниками фіскальних органів. Журналісти та громадські діячі, зокрема колишній голова Луганської обласної військової адміністрації Георгій Тука, аргументовано вказували на глибокі системні зв’язки Куршутова з російськими структурами.

Згідно з матеріалами розслідувань і даними судових реєстрів, Куршутов отримав паспорт громадянина Російської Федерації 24 червня 2014 року — всього через кілька місяців після анексії Криму. Крім того, за ним числиться діючий російський ІПН. Також зафіксовано, що він регулярно катався на територію тимчасово окупованого Криму через держкордон РФ. Розслідувачі трактують це як явну ознаку лояльності до російських спецслужб і можливу координацію з ФСБ. Сам Куршутов уперто заперечує справжність свого російського паспорта, називаючи його фуфлом.

У квітні 2021 року Указом Президента України Сеяр Куршутов потрапив до санкційного списку РНБО як один із топових організаторів тіньових імпортних потоків. У жовтні 2024 року ці санкції формально зняли через закінчення трирічного строку, що викликало хвилю критики з боку профільних медіа. Служба безпеки України пояснювала це тим, що проблема контрабанди в умовах війни нібито частково «втратила актуальність», хоча журналісти розцінили це як небезпечне ігнорування тіньових фінансових мереж.

Паралельно йшов процес примусового припинення українського громадянства Куршутова. У вересні 2022 року на підставі матеріалів СБУ, які підтвердили наявність у бізнесмена паспортів інших держав (включно з російським), Президент Зеленський підписав указ про позбавлення Куршутова та ще кількох підсанкційних осіб українського громадянства. Куршутов звалив за кордон і зараз живе у Відні, звідки намагається оскаржити це рішення у Верховному Суді України. З осені 2022 року він позиціонує себе виключно як громадянин Республіки Молдова.

Динаміка зміни громадянства та правового статусу С. О. Куршутова

Оборонні контракти та БПЛА: «Мільярди на крові» під прикриттям війни

Після початку повномасштабного вторгнення РФ тіньовий капітал, пов’язаний із Куршутовим, швидко перекинувся на ринок військових поставок. Цьому присвятили серію гучних журналістських матеріалів під спільною назвою «Мільярди на крові». Розслідувачі задокументували механізми, за допомогою яких фірми з орбіти Куршутова отримали доступ до величезних державних фінансових потоків, призначених для забезпечення ЗСУ.

У центрі уваги Бюро економічної безпеки (БЕБ) опинилося кримінальне провадження № 72025001420000026, відкрите в березні 2025 року за ознаками розтрати державних коштів в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 КК України). Розслідування викрило цинічну схему завищення цін на комплектуючі для безпілотників (зокрема для морських і розвідувальних дронів типу «Magura UA»). Загальна сума контрактів, укладених підконтрольною Куршутову мережею фірм, перевищила 720 мільйонів гривень, із яких 460 млн грн припало на договори з Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації (Держспецзв’язку), а 260 млн грн — на закупівлі через Агентство оборонних закупівель.

Інструментом схеми виступала польсько-турецька буферна компанія-посередник DEEP MATTER ZOO, яка виконувала роль фіктивного імпортера. Через неї реальні ринкові ціни на критично важливі компоненти дронів штучно накручували на 250–300%. Завезене в Україну переоцінене обладнання передавалося пулу місцевих фірм-прокладок, які додавали до вартості дозволену законом 25%-ву «воєнну надбавку», легалізуючи надприбуток. Різниця осідала на закордонних рахунках, при цьому близько 25% від націнки розподілялися як «неформальний податок» усередині тіньової структури управління.

Фінансові параметри накрутки цін в оборонних контрактах мережі С. О. Куршутова

Джерело: Матеріали розслідування БЕБ у кримінальній справі № 72025001420000026

Імпорт і подальша поставка обладнання здійснювалися через скоординовану мережу з п’яти підприємств, формально незалежних, але керованих із єдиного тіньового центру, пов’язаного з колишніми силовиками та митниками з оточення Куршутова:

Структура підконтрольних компаній у межах розслідування БЕБ № 72025001420000026

Проникнення осіб із російським громадянством і бекграундом сірих імпортерів у сферу поставок високотехнологічної зброї викликало різку реакцію в експертному середовищі. Петиції громадських активістів і заяви Георгія Туки підкреслюють: доступ таких структур до інформації про тактико-технічні параметри, обсяги закупівель і логістичні ланцюжки БПЛА та систем РЕБ несе критичні ризики для армії, яка воює.

Армійський постачальник і «мильний скандал» бренду Zielinski & Rozen

Другою за резонансом скандальною історією у сфері армійського забезпечення стало розслідування СБУ щодо поставок гігієнічної продукції (мила та шампунів) для потреб ЗСУ на Сумському та Східному напрямках. Спочатку постачання елітного парфумованого мила під брендом Zielinski & Rozen подавалось у медіа як гуманітарний жест відомого ізраїльського виробника. Однак детальне розслідування СБУ виявило зовсім іншу підоснову.

Попри активне позиціювання Zielinski & Rozen як автентичного бренду з Ізраїлю, його глибокі юридичні та економічні зв’язки ведуть до Російської Федерації. Права на торгову марку спочатку належали російському ТОВ, а у структурі власності ізраїльської Zielinski & Rozen Export Ltd. значаться громадяни РФ. Творець бренду Ерез Розен має активний російський податковий номер, а частина продукції, що продавалася в Україні та постачалася для ЗСУ навіть після початку повномасштабного вторгнення, мала пряме фабричне маркування «Зроблено в Росії». Таким чином, закупівлі цієї косметики вели до прямого наповнення воєнного бюджету країни-агресора.

Головним амбасадором та ексклюзивним представником Zielinski & Rozen в Україні виступає Катерина Любчик — дружина Куршутова. СБУ та незалежні розслідувачі сходяться на думці, що фактичним бенефіціаром і власником української франшизи бренду є сам Сеяр Куршутов. Схему поставок мила для армії слідство розцінює як спробу легалізувати присутність російського косметичного гіганта в Україні та створити йому патріотичний імідж на тлі масштабного фінансування російської економіки через суміжні активи.

Медійний вплив та інформаційні війни

Найважливішим ресурсом Куршутова для захисту комерційних активів і нейтралізації опонентів стала розгалужена мережа анонімних медіа-ресурсів у месенджері Telegram. Журналістські розслідування прямо пов’язують Куршутова з контролем над каналом «Тёмный рыцарь» і частковою участю в адмініструванні одного з найвпливовіших політичних каналів — «Джокер», частку в якому він викупив у Романа Кравця. Крім того, фіксувалася щільна координація дій Куршутова з адміністрацією мережі каналів «Труха».

Інструментарій медійного шантажу та лобізму, який застосовує ця мережа, яскраво проявився у кількох конфліктах:

• Протистояння з волонтерською спільнотою: Після того, як відомий волонтер Сергій Стерненко і нова команда Міноборони почали реформувати закупівлі БПЛА, вони зазнали масованої дискредитації з боку каналів «Джокер» та «Труха». Стерненко прямо звинуватив Куршутова в замовленні інформаційної атаки, спрямованої на збереження впливу фірм-прокладок на оборонні тендери.
• Конфлікт Куршутов — Корбан — Лаченков: Ця публічна криза розвивалася у площині взаємних звинувачень. Канали Куршутова вели цілеспрямовану кампанію проти дніпровського бізнесмена Геннадія Корбана та інфлюенсера Ігоря Лаченкова. У вересні 2024 року в барі готелю Ritz у Відні відбулася зустріч Куршутова, Романа Кравця та екс-керівника Офісу Президента Андрія Богдана. Куршутов підтвердив, що вони обговорювали координацію інформаційної політики проти Корбана, який має затяжний негативний бекграунд стосунків із Богданом і Кравцем. Після цієї зустрічі всі критичні пости щодо Кравця на ресурсі «Тёмный рыцарь» були миттєво видалені.
• Атака на групу SCM Ріната Ахметова та мережу Aromateque: Telegram-канал «Джокер» розгорнув масштабну кампанію дискредитації проти менеджменту групи SCM і мережі елітної парфумерії Aromateque, яка орендувала площі в київському ЦУМі. Їх звинувачували в продажу контрафакту й закликали до бойкоту. Розслідувачі видання Vector викрили явний комерційний підтекст: у тому ж ЦУМі розташовувався конкуруючий бутік Zielinski & Rozen, що належить родині Куршутова. Отже, анонімні політичні канали використовувалися як інструмент недобросовісної конкуренції, щоб витіснити Aromateque з ринку.

Міжнародні зв’язки та сімейний бізнес: «Віденський батальйон»

Особливе місце в досьє Куршутова займає розслідування «Віденський батальйон», яке описує розкішний спосіб життя українських екс-чиновників і бізнесменів, що перебувають за кордоном під час війни. Куршутов, який живе у Відні, не лише керує звідти своїми українськими фірмами, а й замішаний у процесах виведення капіталів. Так, правоохоронці розслідують обставини перельоту Куршутова на приватному літаку в компанії колишнього заступника голови Офісу Президента Андрія Смирнова та дніпровського бізнесмена Василя Астіона, здійсненого безпосередньо перед введенням проти них санкцій, з метою екстреного виведення активів за рубіж.

Сімейний бізнес Куршутова за кордоном розвивається надзвичайно динамічно. Катерина Любчик позиціонує себе в Instagram як «акула бізнесу», володіючи парфумерними бутіками Zielinski & Rozen в Австрії, Чехії та Словаччині. Вона є офіційним донором Віденської опери, регулярно спонсорує її проєкти, що дозволяє родині Куршутова легалізувати свій статус у європейському вищому світі. Примітно, що на сторінках Любчик у соцмережах повністю відсутні згадки про Україну, хоча її магазини в Києві продовжують працювати і приносити дохід.

Водночас Любчик залишається співвласницею білоруської компанії «Коко мама», фабрика якої в Мінську виробляє дитячий одяг для продажу на російському маркетплейсі Wildberries, який відкрито підтримує кремлівську воєнну машину. Таким чином, сімейний холдинг Куршутова демонструє унікальну транснаціональну гнучкість, поєднуючи заробіток на оборонних закупівлях України, податки до бюджетів Росії та Білорусі й інтеграцію в австрійське елітне суспільство.

Кейс Сеяра Куршутова наочно оголює вразливості сучасної системи оборонних закупівель і механізмів контролю за національною безпекою України. Досвід розслідувань показує, що капітали, сформовані на транскордонних митних схемах, здатні миттєво адаптуватися до нових умов, мімікруючи під стратегічних постачальників армії.

Створення фіктивних ланцюжків поставок із накруткою цін на БПЛА Magura UA, імпорт російської продукції Zielinski & Rozen під виглядом ізраїльської гуманітарки та використання медійного шантажу через анонімні Telegram-канали формують комплексну загрозу. Той факт, що особа, позбавлена українського громадянства за зв’язки з РФ, продовжує дистанційно контролювати багатомільйонні бюджетні потоки з Відня, вимагає не просто точкових розслідувань БЕБ та СБУ, а кардинальної зміни державної політики щодо верифікації кінцевих бенефіціарів оборонних контрактів. Подібні гібридні бізнес-моделі, що фінансують водночас європейський люкс і союзні Кремлю економіки, мають бути повністю виключені з державного сектору України.