Ініціатор «молодіжного закону» Олександр Санченко: Брейкдансери і паркурники зможуть претендувати на гранти –

За проект проголосував 321 парламентар. Загалом над ним працювала група з 46 народних депутатів з усіх фракцій та депутатських груп. При цьому Олександр Санченко називає себе його драйвером: він взявся за розробку документу ще у 2015-му. Наразі політик вірить, що новий закон закладе основу розвитку молодіжної політики держави на наступні 10 років. 

Олександр Санченко – народний депутат України ІХ скликання, голова «Зе!Молодіжки», член комітету ВРУ з питань свободи слова, президент Всеукраїнської асоціації музичних подій, магістр ділового адміністрування в державному управлінні, експерт з молодіжної політики.

 розпитав Санченка, що новий документ змінить для української молоді на практиці. 

— Олександре, в чому була необхідність створення нового закону? Чим попередні закони не вгодили?

— Молодіжну сферу регулюють закони «Про молодіжні та дитячі громадські організації»,  «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» і Декларація про загальні засади державної молодіжної політики. Вони всі родом з 1990-х років. Але відтоді з’явилося багато нового – молодіжні працівники, молодіжні центри, вуличні культури. Постала потреба оновити і адаптувати законодавство до сучасних реалій. 

У пострадянському законодавстві немає багатьох речей, які закріплені у Європейській хартії про участь молоді в муніципальному та регіональному житті. У нас же в законі цілий розділ присвячений участі молоді. На національному рівні – це Рада при Кабінеті міністрів, де молодь сидітиме за одним столом з урядовцями та зможе прямо впливати на прийняття рішень. На регіональному рівні – це Молодіжні ради.

— А в чому практична користь від закону безпосередньо для молоді?

— Наше законодавство має бути ближчим до Європи. А у Європі молодіжна політика – це політика участі. Тобто, молодих людей через участь у житті держави вчать бути справжніми громадянами. Вони розуміють, як працює держава, розуміють, що треба брати участь у прийнятті рішень.  

Крім того, якщо ніде у законодавстві немає такого поняття, як «молодіжний працівник» чи «молодіжний центр», то це створює купу бар’єрів для їх розвитку. Тобто, ми закладаємо нову термінологію, яка дасть можливість з меншими перепонами розвиватися молодіжним цільовим програмам на місцях. 

Створенням Українського молодіжного фонду (УМФ) ми, по суті, впроваджуємо європейський підхід, коли Міністерство займається формуванням молодіжної політики (закони, укази тощо), а імплементують її окремі інституції. УМФ – одна з таких інституцій, яка буде профільно займатися грантовою підтримкою. 

За законом, претендувати на гранти зможуть не лише дитячі та молодіжні організації, але й фізичні особи і неформальні рухи. Для цього в документі є термін «вуличні культури» (до речі, ми це робимо першими не лише на пост-радянському, а й узагалі на європейському просторі), які зараз бурхливо розвиваються в Україні: брейк данс, паркур тощо. Завдяки цьому у них буде більше можливостей залучати й міжнародні ресурси. 

Адже в Україні вуличні неформальні рухи є драйверами альтернативи вулиці. В урбан-парках підлітки проводять час граючи в баскетбол чи катаючись на роликах, замість того, щоб сидіти з пивом на лавочці. І вони самі туди рвуться, тому що це видовищно і це затягує. 

Якщо узагальнити, то цей закон про три ключові історії: про участь молоді у прийнятті рішень, про розвиток інфраструктури (молодіжні центри) і про фінансування (Український молодіжний фонд).

Розшириться коло тих, хто зможе отримати фінансову підтримку

— Розкажи детальніше про Український молодіжний фонд. Як він працюватиме і яким чином буде наповнюватись?

— Він буде профільно займатися грантовою підтримкою молодіжних організацій, рухів та проектів. Щодо наповнення, то, по-перше, в нього мають перейти близько 50 млн гривень, закладених на дитячі та молодіжні організації.  По-друге,  створення окремої інституції дасть можливість адвокатувати додаткове виділення коштів з бюджету. Ну і по-третє, як показує приклад Українського культурного фонду (УКФ), – дасть можливість залучити грантові кошти. Для прикладу, в УКФ частину програм фінансують міжнародні донори, це і Агенція з міжнародного розвитку США — USAID і Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ та багато інших. 

За прикладом УКФ, ми хочемо піти шляхом створення Експертних рад, які будуть колегіально вирішувати, кому давати гранти. Також буде Наглядова рада. Ідея полягає у тому, щоб створити багато запобіжників – щоб ні у кого не виникало спокуси керувати цим Фондом в ручному режимі або зловживати ним. Закон розширює коло тих, хто зможе отримати фінансову підтримку. Тепер це можуть бути молодіжні та дитячі організації зі статусом юридичних осіб, фізичні особи, органи студентського самоврядування, молодіжні ради, молодіжні працівники і неформальні рухи.

— Як це працюватиме процедурно?

— Закон – це рамковий документ. Процедура ж отримання коштів закладається не на законодавчому рівні, а на рівні внутрішніх документів Фонду. У нас є 2021 рік, протягом якого їх потрібно буде створити, щоб з 2022 року Український молодіжний фонд повноцінно запрацював.

Але, як показує досвід Українського культурного фонду, найлогічніше – це коли є певний лот, який спрямовується на якусь певну ціль, визначену Міністерством пріоритетною. Це може бути, для прикладу, національно-патріотичне виховання, розвиток волонтерства тощо.

Тобто, загальна механіка процесу наступна: Міністерство молоді і спорту визначає загальну стратегію, а Український молодіжний фонд під неї розробляє програми, виділяє лоти і продумує процедуру відбору і критерії для претендентів.

Підтримувати не лише проекти, а й організації

— У  законі з’явився новий термін: «неформальні молодіжні об’єднання». Що вони собою представлятимуть і що буде з молодіжними громадськими організаціями, які існують зараз?

— В юридичній площині для існуючих сьогодні молодіжних громадських і дитячих громадських організацій нічого не зміниться – їм не потрібно буде  перереєстровуватись. Але вони зможуть подаватись на інституційні гранти, чого раніше не було. Тут ідея в тому, що державі вигідніше вкладати гроші в таку організацію, як, наприклад, «Пласт», яка будуватиме мережу і залучатиме молодь. Адже метою молодіжної політики є збільшення участі молоді в спільних процесах. І тут вигідніше не лише давати гроші на реалізацію певних проектів, але й на статутну діяльність таких організацій. 

Окрема важлива категорія – неформальні молодіжні об’єднання. Як показують дослідження у Європі, все менше молодих людей хочуть асоціюватись якоюсь організацією. Зазвичай, вони хочуть бути присутніми в кількох рухах, але без формалізації свого членства в них. 

Ми вважаємо, що держава повинна неформальним об’єднанням людей також дати можливість доступу до ресурсів. Адже хоч вони і не є юридичними особами, однак можуть реалізовувати певні проекти. Однак, за законом, вони зможуть претендувати лише на проектну підтримку. 

— В Україні, на жаль, поширена практика створення організацій-одноденок під «розпил» різних фондів – чи передбачені запобіжники від таких зловживань?

— Як я вже сказав, процедури отримання коштів закладатимуться на рівні внутрішніх документів Фонду. До їх створення будуть залучені міжнародні донори, і це дає надію, що їх випишуть максимально прозоро і з достатньою кількістю запобіжників, щоб унеможливити такі речі.

Якщо говорити про суть, то держава має давати ці гроші тим організаціям, які раніше довели свою спроможність здійснювати статутну діяльність, розвиватись, масштабуватись, створювати осередки. Тобто, держава повинна сприяти розвитку осередків молодіжних організацій у невеличких містечках – там, де наразі найменше можливостей для розвитку молодіжної політики.

Звичайно, одними з критеріїв має бути вік організації, як один з формальних показників спроможності. 

Якщо молодіжні центри будуть ефективними, їх не закриють

— Обов’язок створення умов та сприяння розвитку молоді закон поклав на виконавчі органи місцевих рад. Як ти це собі уявляєш? І що робити молоді, коли це не буде виконуватись на місцях?

— Процес децентралізації зараз перебуває на фінальній стадії і вже сформовані процеси, коли частина бюджетних коштів залишається на місцевому рівні. З них мають фінансуватися, зокрема, соціальні речі: школа, спорт, молодіжна політика тощо. Тому кошти у місцевої влади на розвиток молодіжної політики є.

З іншого боку, справді, не всі місцеві чиновники розуміють, навіщо вся ця молодіжна політика потрібна. І ніхто не може зобов’язати місцеву владу тим чи іншим чином розпоряджатись місцевим бюджетом. Але можна переконувати, що це важливо. І у нас є політична воля рухати цей процес.  

До того ж, у законі передбачена можливість додаткової підтримки молоді на державному рівні – у вигляді того ж Українського молодіжного фонду.

— Тобто, цей процес буде рухатись у «ручному» режимі? А якщо згодом зміняться політичні еліти в державі і пропаде політична воля до розвитку молодіжної політики – закон перестане працювати?

— Я б не назвав це «ручним» режимом. Тут треба розуміти, що на першому етапі потрібно буде створити структурний базис (ті ж самі молодіжні центри, молодіжні ради) і налагодити організаційні процеси. А коли все це буде зроблено, то почне працювати система, яку вже зупинити буде дуже важко. 

Наприклад, якщо молодіжні центри будуть ефективними, жоден чиновник не піде на такий непопулярний крок як їх закриття. Для прикладу, в бізнесі є такі поняття, як ціна входу і ціна виходу. В нашому випадку це працюватиме так, що коли процес буде вже запущено, то «ціна виходу» буде дуже високою.

Краще сподіватися на пільгові кредити, ніж на безкоштовне житло

— У держбюджеті  закладено лише 25 млн грн на іпотеку для молоді (через Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву) – цього вистачить лише на близько 30 сімей. Тобі не здається, що цього відверто мало? У відкритих реєстрах Держмолодьжитла вже зареєстровано понад 7500 заяв громадян для участі у Державній програмі забезпечення молоді житлом. Що робити тим, кому не вистачить закладених коштів?

— Треба розуміти, що отримати житло безкоштовно вже неможливо, адже держава давно перестала бути власником усього майна, як це було в радянські часи. Більше того, держава наразі не в змозі виконувати навіть ті пострадянські програми, згідно яких молода сім’я мала б отримувати безвідсотковий кредит, молода сім’я з однією дитиною – додатково 25% компенсації вартості житла, а молода сім’я з двома дітьми – додатково 50% компенсації вартості житла. Таких програм не можуть собі дозволити навіть розвинені європейські країни, що вже казати про Україну. Тому ми й маємо таку ситуацію: 7500 заяв, з яких лише 30 отримують такі кредити.

Тому для молоді наразі найоптимальніший вихід полягає у тому, щоб придбати житло у кредит на пільгових ринкових умовах. Цим шляхом пішли європейські країни, цим шляхом йде й Україна. 

Зі свого боку, в законі ми розширили інструментарій забезпечення молоді житлом: це може бути кредит, лізинг, оренда житла тощо. 

Деякі речі вже починають працювати – та ж історія з іпотекою під 7%, яку банки вже почали видавати і на яку в бюджеті закладено 2 мільярди гривень. Це захищена стаття бюджетних витрат. Тобто, близько 4000 молодих сімей зможуть отримати пільгові кредити вже цього року. 

Також, нещодавно у першому читанні проголосували за виділення додаткових 20 млрд грн на програму «Доступна іпотека», крім кредиту на житло, буде доступний також механізм фінансового лізингу під 5% річних. Загалом це дозволить придбати житло ще 20 000 сім’ям. 

Програма ж Держмолодьжитла з безвідсотковими кредитами та покриттям до половини вартості житла працює для груп, що потребують особливої уваги – внутрішньо переміщених осіб, ветеранів АТО/ООС. Для переселенців є спільна програма з німецьким банком KfW на 25,5 млн євро, що надає іпотеку під 3%. 

— В чому був практичний сенс зміни віку молоді (зараз 14-35 років, планувалося 14-29), і чому цього не відбулося?

— Я вважаю, що законодавчо визначений вік молоді потрібно було зробити 14-29 років. По-перше, це синхронізація з європейською практикою, де верхня межа складає переважно 29-30 років (є декілька винятків, серед яких і Україна, де вона 35 років). 

По-друге, молодіжна політика має допомогти людині набути навиків дорослого життя, мати спроможність брати відповідальність за своє життя на себе і бути свідомим активним громадянином. В 30 років людина вже живе дорослим життям, тому немає жодної логіки у тому, щоб відтягувати цей етап молодіжності до 35 років.

Цифра 35 у нас з’явилась на початку 2000-х років через те, що законодавці хотіли розширити доступ молоді до пільгового житлового кредитування, а воно автоматично потягнуло й інші аспекти. Ми ж у своєму законі хотіли для пільгового житлового кредитування залишити верхню межу 35 років, а для молодіжної політики встановити її на рівні 29 років. Це різні категорії і вони можуть працювати окремо. Наприклад, зараз є категорія молодих вчених, які можуть отримати пільгове житло взагалі до 40 років.

Однак після дискусії комітет Верховної Ради (Комітет з питань молоді і спорту, – ред.) проголосував за те, щоб залишити загальну межу на позначці 35 років. Мої колеги побоюються, що суспільство сприйме зменшення віку молоді як зменшення прав. Однак, впевнений, що рано чи пізно до цього питання все одно повернемося. 

Читайте також: Законопроект із реп-поясненням: Як молодь спонукатимуть народжувати і брати кредити