«Кластерний мир»: Куди заведе Україну дорожня карта Єрмака –

Ідея Франції та Німеччини скласти логічно подрібнений і максимально чіткий план встановлення миру на Донбасі виглядала привабливо. Проблема полягає в тому, що зараз, крім європейської, існує українська та російська версія «кластерів». Які мають між собою небагато спільного

Фото: president.gov.ua

Імітація активної і, головне, перспективної дипломатичної роботи стосовно конфлікту на Донбасі у виконанні команди Зеленського, про яку вже писало, схоже, продовжується з новим розмахом.

Цього разу з повідомленням про «перспективи перемоги» виступив глава офісу ОП Андрій Єрмак.

Який заявив, що кластери для імплементації Мінських угод, які свого часу були ініціативою Франції та Німеччини, можуть стати основою для дорожньої карти з урегулювання конфлікту на сході України. Досить тільки додати до цих логічних послідовностей дати виконання – і вуаля. Рецепт миру готовий.

Задля справедливості слід уточнити, що такої думки дотримувалися і європейські партери України, коли минулої осені запропонували свою «кластерну схему».

Суть якої полягала в тому, що задля досягнення миру слід здійснити кілька логічних кроків з чітко визначеними часовими рамками. Тоді радники президента Франції і канцлера Німеччини Еммануель Бонн і Ян Хеккер відповідно запропонували тристорінковий документ, який передбачав виконання учасниками конфлікту 11 пунктів – кластерів.

Перший із яких стосувався повного припинення вогню, розмінування, обмін полоненими і надання доступу місії ОБСЄ до «всієї території України». Себто до всіх районів «Л-ДНР» – оскільки решта української території для ОБСЄ досяжна увесь час. Наступний кластер передбачав імплементацію формули Штайнмаєра в українське законодавство. Після чого передбачалося виведення іноземних збройних формувань та роззброєння формувань «Л-ДНР», окрім «народної міліції», яка мала приступити до патрулювання Донбасу спільно з українськими військовими й правоохоронцями та спостерігачами ОБСЄ. Після чого Україна мала отримати контроль над кордоном, а в «Л-ДНР» мали пройти вибори.

Формально цю пропозицію підтримали всі учасники переговорів. Після чого Україна та Росія надали свої версії «кластерів», і стало зрозуміло, що діла не буде. Оскільки, як і слід було сподіватися, Україна в загальних рисах погодилась на європейський план, дещо «розмивши» пункти про імплементацію формули Штайнмаєра. Натомість Росія прописала свій варіант «кластерів» у такий спосіб, що примушує Київ спочатку визнати результати «виборів» у ОРДЛО, проведених під дулами автоматів, і вже потім ніби як отримувати контроль над кордоном. І це не рахуючи бажання Росії скасувати закони про мову, про освіту, і затвердити для Донбасу «вічний особливий статус».

Свої позиції сторони «викотили» іще в січні-лютому – після чого прогрес цієї ініціативи раптом зупинився. І жодних ознак, що він раптом набуде небаченого прискорення, наразі немає.

Звичайно, учасники переговорів у нормандському форматі періодично згадують про «кластерний план». Зокрема, востаннє це трапилося 19 квітня, під час відеозустрічі політичних радників. Але про узгодження всієї схеми і послідовності виконання окремих кластерів мова, наскільки відомо, не йшла. Сторони були цілком зосереджені на першому кластері. В якому – що в українському, що в російському, а що в європейському варіанті йдеться про базові безпекові питання. Себто про припинення обстрілів. І значного поступу в тій справі досягнути не вдалося. Оскільки російська сторона і далі вимагала забрати в українських військовослужбовців право відповідати на ворожі обстріли без попереднього контакту з СЦКК. Якоїсь помітної кореляції динаміки переговорів стосовно мирного плану з російськими військами, які наблизилися до українських кордонів, а потім почали потроху повертатись до місць дислокації, також помітити наразі неможливо. Тому про кластери згадують здебільшого саме політичні радники «нормандських» лідерів, коли хочуть продемонструвати якийсь прогрес в переговорному процесі.

Хоча говорити про прогрес, коли єдиний узгоджений сторонами минулорічний документ про припинення вогню, по суті, був помножений на нуль, якось ніби й не дуже логічно. І хоча Росія та ОРДЛО стверджують, що підтримують деескалацію та припинення стрілянини, жодних практичних дій наразі не спостерігається.

Тому франко-німецькі кластери для Донбасу – це не «зрада» і не «перемога» української дипломатії. Це спроба створити прозорий і загальнозрозумілий інструмент для розв’язання конфлікту. Інша річ, що для практичного використання цього інструменту потрібна політична воля обох сторін. Відсутність якої з боку Росії не компенсують жодні «кластери».